Робота за цивільно-правовими угодами: законно чи ні?

Вже декілька років йде «війна» між власниками бізнесу та управліннями Держпраці щодо прийнятності цивільно-правових договорів. Ця «війна» проходить на судовій площадці, де немає переможців, адже одні суди визнають цивільно-правові договори такими, що виражають дійсну волю сторін, а інші — такими, що підміняють собою трудові правовідносини. 

Тож давайте розберемось, що таке цивільно-правові договори і коли вони є законними. 

Згідно зі статтею 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. За цією угодою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. 

Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі №12-рп/98, зазначає, що шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов’язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов’язані виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. 

Відтак, як законодавством, так і практикою його застосування на рівні Конституційного Суду України визначено, що трудові правовідносини — це в першу чергу відносини між роботодавцем та найманим працівником, які несуть за собою ряд обов’язків, прав та гарантій, закріплених законодавством на рівні Конституції України. 

Укладаючи трудовий договір, працівники отримують ряд гарантій та невід’ємних прав від держави, а саме:  

• право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня;  
• право на щорічні оплачувані відпустки;  
• право на здорові і безпечні умови праці;  
• право на об’єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку;  
• право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією; 
• право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у випадку хвороби, повної або часткової втрати працездатності; 
• право на матеріальну допомогу з безробіття;  
• право на звернення до суду для вирішення трудових спорів, а також інші права, встановлені чинним трудовим законодавством. 

Водночас цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦК України). 

Статтею 626 ЦК України визначено загальне поняття цивільно-правового договору, а саме, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. 

Згідно частини 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. 

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України). 

Відтак, договір підряду за своїм змістом та правовою природою націлений на виконання окремих, чітко визначених робіт, однак трудовим договором не вважається, оскільки виконавець робіт за цивільно-правовим договором на відміну від найманого працівника не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи чи організації. 

Також на виконавця робіт за цивільно-правовим договором не поширюються законодавство про відпустки, про оплату праці та забезпечення мінімального рівня оплати праці, а також інші трудові гарантії, визначені законодавством. 

Верховний Суд у своєму рішенні від 08.05.2018 року розмежовує підрядні відносини від трудових за ознакою організації трудової діяльності.  

Так, трудове законодавство організовує роботу найманих працівників, встановлюючи час роботи та відпочинку, п’яти- чи шестиденний робочий тиждень, роботу жінок, роботу в нічний час а також роботу у святкові та неробочі дні. В той же час за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою такого договору є отримання певного матеріального результату. 

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника за трудовим договором не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він самостійно організовує свою роботу і виконує її на власний ризик. Підрядник не зараховується до штату підприємства, установи чи організації, запис до його трудової книжки не вноситься та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на ту чи іншу посаду. 

Водночас трудовий договір — це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, з посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. 

Верховний Суд у згаданому вище рішенні визначив, що предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт. 

Так що ж з того? Цивільно-правова угода законна чи ні? 

Цивільно-правові угоди, беззаперечно, законні та урегульовані Цивільним кодексом України. 

Однак нерозуміння як працівниками, так і роботодавцями характеру та дійсної правової природи таких договорів призводить як до порушення трудових прав працівників, так і до притягнення роботодавця до значної фінансової відповідальності. 

Звертаємо увагу, що трудовий договір і цивільно-правовий договір підряду є абсолютно різними договорами та не можуть підміняти один одного. 

Буває так, що роботодавці чи то умисно, чи то з юридичної необізнаності, укладаючи цивільно-правові договори, вносять в них елементи трудових правовідносин, чим прямо порушують норми трудового законодавства та несуть в подальшому значні фінансові втрати. 

Наголошуємо, що цивільно-правовий договір як договір підряду обов’язково повинен містити: 

• чіткі строки початку та закінчення виконання робіт/надання послуг; 
• вид і обсяг робіт/послуг; 
• ціну договору з обумовленою оплатою за надані роботи/послуги; 
• відповідальність сторін договору. 

В жодному разі цивільно-правовий договір не повинен містити: 

• обов’язку виконавця дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку і робочого часу; 

• обов’язку виконання розпоряджень адміністрації підприємства, установи чи організації; 
• посадових обов’язків працівника; 
• підпорядкованість виконавця в штатній ієрархії підприємства, установи чи організації. 

Також, укладаючи цивільно-правові договори, слід розуміти, що не всі види робіт можна виконувати за договорами підряду, наприклад, це стосується  посад адміністратора, бармена, офіціанта, касира та ін. Оскільки, виходячи з обов’язків, які притаманні для такого виду робіт, вони працюють постійно, маючи чіткий графік роботи, то зобов’язані підпорядковуватись адміністрації підприємства, установи, організації, а головне, у цих випадках немає чітко вираженого кінцевого результату роботи. 

Оформлення таких працівників за цивільно-правовими договорами, скоріш за все, буде розцінене інспекторами Держпраці як підміна трудових відносин з подальшими негативними наслідками для роботодавця. 

Підсумовуючи, звертаємо увагу як роботодавців, так і працівників, що цивільно-правовий договір підряду є законним, однак він не може підмінювати собою трудові правовідносини та не надає працівникам жодних гарантій, встановлених трудовим законодавством України.