Проблеми доказової бази у кримінальних справах: збирання та оцінка доказів

Доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких в подальшому слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

   Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (стаття 84 Кримінального процесуального кодексу України).

   Виходячи з принципу змагальності, сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду різноманітних доказів. Тобто збирання доказів здійснюється стороною обвинувачення, стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому законодавством.

   Так, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених законодавством (п. 2 ст. 93 КПК України).

   Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання до суду належних і допустимих доказів (п.3 ст. 93 КПК України).

   Законодавець зазначає, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (ст. 85 КПК України).

   Допустимим визнається доказ, який отриманий в порядку, передбаченому законом, зокрема, діючим Кримінальним процесуальним кодексом України.

   Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст. 86 КПК України).

   Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

   Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

   Лише суд дає остаточну оцінку усім зібраним за справою доказам.

   Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

   Суд вирішує питання допустимості доказів у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

   У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате (ст. 89 КПК України).

   Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

   Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених законодавством. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених законом.

   На сторону обвинувачення покладається обов’язок забезпечення присутності в судовому засіданні свідків обвинувачення з метою допиту їх стороною захисту перед незалежним та неупередженим судом (ст. 23 КПК України).