Насильство над дітьми: як захистити себе і свою дитину та не стати заручником ситуації? 

Наріжним каменем у сім’ї та суспільстві, в яких дотримуються норм моралі і права,  є ставлення до дітей. Адже саме діти — майбутнє кожної країни.  

На жаль, протягом останніх років в Україні та й світі загалом тема педофілії та вчинення насильства над дітьми набирає щодня дедалі більших обертів.  

«У світі три чверті дітей у віці від 2 до 4 років зазнають насильства від батьків»; «Близько 70 % українських дітей стикалися із цькуванням»; «З початку [2017] року в Україні через сексуальне насильство потерпіли понад 4,5 тисячі дітей»; «4-річна дівчинка, яку ледве вивели з алкогольної коми, перебуває у тяжкому стані»; «Щойно невстановлений чоловік в Умані на вулиці скоїв напад на 15-річну і під загрозою вбивства зґвалтував її»; «Хто боїться реєстру педофілів? Ґвалтують коханці, вітчими, співмешканці й навіть батьки» — ні, це не назви художніх книг, це далеко не вичерпний перелік заголовків статей ЗМІ, які ми маємо змогу щодня бачити на екранах гаджетів та телевізорів.  

Як вберегти найцінніше, що може бути у нашому житті, — наших дітей, їхнє здоров’я та щасливе майбутнє? Як посилити боротьбу з явищами, що є передумовами вчинення насильства над дітьми? І насамкінець: як розпочати ефективну боротьбу з такими страшними вчинками та забезпечити дотримання законних інтересів наших дітей? 

Насамперед потрібно звернути увагу на нормативне регулювання цього питання, яке ефективно попереджає виникнення і наслідки такого явища, як жорстоке поводження з дитиною, що охоплює будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального, економічного та домашнього насильства над дитиною.  

Зокрема, це питання регулюють такі нормативно-правові акти: 

1) Закон України «Про охорону дитинства» від 21 квітня 2001 року № 2402-ІІІ; 

2) Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII; 

3) Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2009 року № 3131/386 про затвердження «Інструкції щодо порядку взаємодії структурних підрозділів, відповідальних за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім’ї, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї»; 

4) Конвенція ООН про права дитини (Україна ратифікувала 27 лютого 1991 року); 

5) Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (Україна ратифікувала 3 квітня 2003 року); 

6) Конвенція про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182 Міжнародної організації праці (Україна ратифікувала 5 жовтня 2000 року); 

7) Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (Україна ратифікувала 20 червня 2012 року). 

Що потрібно пам’ятати особам, які постраждали від наруги, або тим, хто став очевидцем таких подій. Насамперед, відповідно до закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.  

Серед пріоритетних прав, про які кожна особа має пам’ятати, є: 

1. Звернення особисто або через свого представника до суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.  

2. Право на конфіденційність інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, під час роботи з постраждалою особою, і захист персональних даних. 

3. Право на відшкодування кривдниками завданих матеріальних збитків і шкоди, заподіяної фізичному та психічному здоров’ю, у порядку, визначеному законодавством. 

4. Право на своєчасне отримання інформації про остаточні рішення суду та процесуальні рішення правоохоронних органів, пов’язані з розглядом факту вчинення щодо неї домашнього насильства, зокрема пов’язані з ізоляцією кривдника або його звільненням. 

Якщо ж особа є потерпілою, вона може звернутися до: 

1) центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 

2) притулку для дітей; 

3) центру соціально-психологічної реабілітації дітей; 

4) соціально-реабілітаційного центру (дитячого містечка); 

5) центру соціально-психологічної допомоги; 

6) територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг). 

Також закон передбачає спеціальні заходи, що застосовуються до кривдників, які є винуватцями у вчиненні домашнього насильства. До них належить:  

1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника;  

2) обмежувальний припис стосовно кривдника;  

3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи;  

4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.  

Чим вони відрізняються і як застосовується кожен спеціальний захід щодо кривдника відповідно до норм законодавства? 

Терміновий заборонний припис передбачає зобов’язання залишити місце проживання чи перебування постраждалої особи, заборону на вхід та перебування в місці проживання чи перебування постраждалої особи, заборону в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою. У цьому випадку, незалежно від майнових прав кривдника на житлове приміщення, він зобов’язаний залишити його.  

Терміновий заборонний припис виноситься за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівником уповноваженого підрозділу органів Національної поліції України за результатами оцінки ризиків строком до 10 діб. 

Обмежувальний припис щодо кривдника полягає у: 

1) забороні перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 

2) усуненні перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 

3) обмеженні спілкування з постраждалою дитиною; 

4) забороні наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 

5) забороні особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватись із нею; 

6) забороні вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб. 

Право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо кривдника мають: 

1) постраждала особа або її представник; 

2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини — батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 

3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи — опікун, орган опіки та піклування. 

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Про його видачу кривднику суддя у встановлений законом строк інформує уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) постраждалої особи для взяття кривдника на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їхнього створення) рад за місцем проживання (перебування) постраждалої особи. 

Уповноважений підрозділ органу Національної поліції України бере на профілактичний облік кривдника з моменту виявлення факту вчинення ним домашнього насильства на встановлений законодавством строк і проводить із ним профілактичну роботу. 

З метою запобігання повторному вчиненню домашнього насильства та забезпечення виконання програми для кривдника дитину-кривдника може бути тимчасово влаштовано до родичів, у сім’ю патронатного вихователя або до установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб.  

Виконання програм для кривдників забезпечують фахівці, які пройшли відповідне навчання. Кривдника може бути направлено судом на проходження програми для кривдників на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством.  

На жаль, практика свідчить, що наявність стількох, здавалося б, «ефективних» заходів, не впливає на зменшення статистики вчинення насильства над дітьми. Але проінформований — значить озброєний!